"...Величезна нЁч обняла Большакова за шию. Заглянула в вЁчЁ...

╡ мене голубила так нЁч. Я знаю про зелене жито, як пахне, Ё мене нЁчна хвилю╨ млость. Я тепер щойно наповнюю себе промЁннями зорь, та╨мницями хвилин. Тепер я лише вЁдчуваю велике, Ё перо мо╨ ворогу╨ з думкою. Тепер в менЁ хаос. А пройде час, а зЁгнуться мо© юнацькЁ плечЁ, Ё перше срЁбло на головЁ неминуче надЁйде - я буду суворим майстром. Я не випущу тодЁ блукати мЁж рядками зайвого слова, я не дам бачити будування сво©х будинкЁв. Мо╨ перо холодно лЁпитиме рядки, Ё книжка, як дЁм, чекатиме недовговЁчного хазя©на - чужо© думки".